Усім привіт! Мене звати Даша і сьогодні я хочу розповісти про свій досвід як Au-Pair.

Au-Pair це програма для молодих дівчат (рідше хлопців) віком від 18 до 27 років, яка дозволить знаходитись в Країні Євросоюзу як мінімум 6 місяців. Коли я вперше побачила Німеччину своїми очима, я зрозуміла, що це кохання з першого погляду. Ця країна зачарувала мене, та заволоділа моїм серцем. Мені вже не здавались такими кумедними та незрозумілими слова як «schmetterling» або «entschuldigung», а навпаки, вони придбали милозвучність. Тому, я почала шукати способи як знов туди потрапити якомога найшвидше.
Вперше про програму Au-Pair я почула від моєї подруги. Та почала шукати різноманітну інформацію. Отже, що потрібно щоб взяти учать в програмі:
– Вік від 18 до 27 років;
– Мінімальний рівень володіння німецькою мовою на рівні А1, підтверджений інститутом Ґете;
– Досвід роботи з дітьми;
– Відсутність судимостей;
– Не перебувати в шлюбі та не мати дітей;
– Бути готовим прийняти іншу культура та менталітет.
Гаразд, це все мені підходило, але ж цікаво було, які пільги я отримаю. І я знайшла от що:
– Кишенькові гроші в місяць – 260 €
– На курси німецької мови сім’я виділяє – 50 € в місяць. Але насправді, курси зараз коштують від 200 до 500 € за курс та велика конкуренція на місце, тому потрібно раніше підбирати собі курси.
– Сім’я оплачує медичне страхування.
– Сім’я оплачує також квиток на проїзд у громадському транспорті.
– Оплачувана відпустка 4 тижні.
– У тебе буде своя власна кімната.
Для того щоб зрозуміти які мені потрібні документи я зайшла на сайт https://kiew.diplo.de
Там можна знайти всю потрібну інформацію, головне, не застарілу, з усіма змінами. Наприклад, раніше потрібно було проходити співбесіду в посольстві, зараз потрібно складати іспит в інституті Ґете.
Другим кроком був іспит з німецької мови в інституті Ґете. Багато людей бояться та дуже хвилюються перед іспитом, але секрет успіху у впевненості в самому собі. Про мій іспит я напишу детальніше вже окремо.
Після його здачі залишалося знайти родину. В цьому мені допоміг безкоштовний сайт https://www.aupairworld.com
Це дуже простий і зрозумілий сайт, де зображується уся потрібна для пошуку родини інформація. Багато хто звертається до спеціальних агентств, зрозуміло що це не безкоштовно. Але я можу сказати що самій теж можна знайти родину та зібрати усі документи.
Що лякає понад усе, коли шукаєш родину? Перша розмова в Skype. На той час в мене був А1, і розмовляти з німецькою родиною було ну дуже моторошно. Десь за годину до домовленого часу я сиділа і просто дивилась на нотатки з питаннями які я мушу запитати. Після першого слова «Hallo» в мене почали тремтіти коліна. Це була дуже незручна бесіда з мовчанням і дуже повільними реченнями. Зрозуміти підходить сім’я чи ні просто неможливо. Але все одно треба менше хвилюватися і йти до чітко встановленої цілі. Всі інші розмови проходили більш менш добре. Але зі своєю сім’єю я спілкувалась російською мовою, тому ми дуже швидко зійшлись та підписали контракт.
Рекомендую, якщо є можливість, зустрітися з приймальною сім’єю та познайомитися ближче. Так зменшується ризик розриву контракту раніше.
Коли все підписано і все вирішено настає новий іспит – перша зустріч з сім’єю. Тоді я летіла на літаку перший раз і хвилювалась разів так в 10 більше. Я не знала як мені бути в аеропорті, куди йти, що відповідати, тому, я завжди була поряд з людьми, щоб будь яку хвилину просити допомоги. Ніяких казусів в аеропорту не було, в Німеччині на паспортному контролі сиділи дуже гарні люди, які посміхались і багато не питали.
Сім’я зустріла мене в аеропорту та відвезла додому. Ми дуже тепло почали спілкуватися, дівчинка, за якою я повинна дивитися, одразу прийняла як свою. Але мушу попередити, як гарно до вас не відносяться, ви знаходитись з людьми з іншим менталітетом. Тому, сутички можуть виникати самі по собі, і провини в цьому ні вашої ні родини немає. Потрібно вміти слухати, та щоб вас слухали також.
Зі свого досвіду хочу дати декілька порад.
По-перше, рівня А1 вистачає тільки для здачі іспиту, на цьому все закінчується, бо вже в аеропорті, коли в тебе щось питають на німецькій все що я могла це усміхатися та казати що я не дуже гарно розумію. Далі ще гірше, бо потрібно ж якось жити та розуміти все, що трапляється у твоїй родині що приймає. Я жила в родині де тато був німцем, а мати з України, тому с однієї сторони мені було легше, бо я могла спілкуватися російською. Але для вивчання німецької це було дуже погано. Тому, раджу мати А2-В1 рівень заради свого спокою та можливості хоч якось висловлювати свої думки. Тому що, коли ти щось не розумієш починаєш нервувати та переживати, радість від находження у цій країні повільно затухає.
Розмовляйте зі своєю сім’єю про все, бо потім можуть буди недомовки та непорозуміння. Питайте чи все добре, якщо ні, то чому. Кажіть якщо вас щось не влаштовує, навіть якщо це дрібниці. Хоч ви й живите в родині, вони не ваші батьки та не можуть змиритися з непорозумінням.
Виховування дітей в Європі це взагалі окрема тема, про яку можна писати й писати. Діти цілком і повністю іншого виховування. На них не можна кричати, застосовувати силу, з ними потрібно розмовляти як з дорослими. Але з досвіду можу сказати, що такі діти дуже агресивні, вони розуміють свою безкарність та користуються цим. Частіше не слухаються, та проявляюсь відкриту агресію до будь-кого. Звичайно, це стосується не всіх малюків, дуже багато малюків є слухняні та гарні. Та якщо знайти потрібний підхід, показати свою любов та рішучість, стати дитині й другом і авторитетом, тоді навіть сама не слухняна дитина починає линути до тебе з усією душею.
Якщо вас щось не влаштовує, чи ви зрозуміли що ця програма не для вас, не терпіть до закінчення контракту, чесно та відкрито поговоріть з сім’єю, може є проблема яку ви здатні вирішити, а якщо ні, то краще змінити сім’ю, чи повернутися додому. Ніколи не бійтесь зробити крок назад. Життя як гра, потрібно постійно кидати кубик щоб залишатися в русі й зовсім не страшно зробити крок назад, щоб потім три уперед.

На завершення хочу сказати, що у кожної людини свій досвід, який вона набуває після прийняття рішень. Мені дуже сподобалось кожен день блукати по вулицях, чути мову від носіїв, куштувати нові страви та пізнавати культуру Німеччини. Бути Au-Pair зовсім не легко, потрібно постійно приймати багато рішень, та знаходити спільну мову з протилежними людьми. Але все це той самий потрібний досвід для твого майбутнього. Бо Німеччина відкриває безліч можливостей, потрібно лише зазирнути.

Школа німецької мові That.School бажає вам успіхів у виконанні своїх мрій.

З повагою, Даша.